Як не падати у відчай. На основі розповіді про вдову з Наїну

 

Лк. 7, 11-16. Зач. 30 «Юначе, кажу тобі, встань!»

Тогочасне Поховання в Галилеї мали свої особливості. За звичаєм жінка йшла безпосередньо перед тілом померлого. Мідраш (збірка тлумачення текстів Святого Письма) пояснював це тим, що через жінку смерть увійшла у світ”…

Саме тому Христос спершу побачив роздавлену горем вдову. Тогочасне суспільство покладало на жінок провину праматері Єви, роблячи її причиною гріха і смерті. На противагу цьому Христос показав жінку причиною воскресіння її сина – ми чуємо, що: “Ісус змилосердившись над нею” повернув хлопцеві  життя»… Святе Передання говорить, що той Воскреслий син пізніше став учнем Ісуса Христа і своєю проповідницькою діяльністю дійшов аж до Бельгії, до м. Тонгерен, де став там першим єпископом.

Ми, як християни, знає правди нашої віри і ми стараємося, щоб наше життя було подібне до них. Ми віримо, що Бог є всемогутній, що для Нього немає нічого неможливого, що нічого в світі не відбувається без Його волі або допусту.

У сьогоднішньому уривку нам подається безпосередній образ того, у що ми віримо. Господь повертає життя хлопцеві, єдиному синові бідної вдови, повертає, тому що Він хоче і може це зробити.

Часто є так, що до пізнання Бога, ми приходимо в останню хвилину, в момент повного розпачу і безнадії. Саме в такий момент приходить Господь до бідної вдови. Приходить в той момент, коли вже по-людських мірках все втрачено і нічого не можна змінити, а навіть більше, повернути когось життя.

Але бачимо всемогутність Божу, бачимо те, що для Нього немає нічого неможливого, і в цей момент важлива лише є наша віра. Віра, яка нас воскрешає, яка приводить нас до життя, до тої вічності з Богом, якої ми всі прагнемо.

Через те наша віра, це є той дар, який ми прийняли, і який повсякденно маємо розвивати, бо чуємо слова Христа: «по вашій вірі дасться вам».